Юрій Верес: "…моя країна зараз схожа на лєго…"

Юрій Верес - інтерв'ю"Кам’яний Гість" належить до когорти тих гуртів, які намагаються зробити українську музику яскравою, незвичайною, експериментуючи зі стилістикою та звучанням.
Цього року гурт приймав участь у багатьох фестивалях, мандруючи різними областями України, а на рок–фестивалі "Прем’єра" завоював першу сходинку.
У цьому інтерв’ю лідер гурту Юрій Верес поділився своїми поглядами на музику та життя.


– Вітаю! Розкажіть, будь ласка, про створення гурту "Кам’яний Гість" та його склад.

– Вся інформація є на сайті нашого гурту. Єдине, чого там немає – повноцінного архіву концертів. Їх у нас було дуже багато, років 5 потому, але діяльність була призупинена, і з минулого року ми граємо зовсім іншу музику, аніж колись.

– А яка причина творчої паузи?
– Причина була в тому, що від нас пішла наша ритм–секція (басист та барабанщик), яка згодом грала з Оксаною Білозір. Ми знайшли нових музикантів, але їм теж запропонували грати у відомих гуртах. Вони вимушені були обирати. Я втомився від цих змін, цих нерівних колій. Потяг зупинився. Мабуть, так повинно було бути. Навпаки, зараз я радий, що сталося саме так. Змінилися погляди на життя, змінилося саме життя, все перевернулося. І сьогодні ми робимо те, що нам дуже подобається і те, у чому ми впевнені на сто відсотків. Ми намагаємося робити якісний професійний "продукт" та ділитися ним зі слухачами. Музика – це стиль життя. Є бажання наділити цей світ чимось цікавим та яскравим.

– Що саме надихнуло вас на музичну творчість?
– Що надихнуло на творчість? Почали писатися пісні. Ось і все. А далі якось само по собі…

– А тексти до музики пишете самі?
– Так. Разом з групою робимо пісні, одягаємо, аранжируємо.

– На яку аудиторію орієнтована ваша музика?
– Цільова аудиторія, мабуть, – це прихильники рок–музики та фолку. Якщо брати по регіонах, то ближче Західна і Центральна Україна.
Нещодавно ми виступали у Херсоні. Дехто невірно сприйняв те, що ми хотіли донести. Незважаючи на це, ми взяли перше місце на тому фестивалі.

– Яка головна тема ваших пісень? І що взагалі ви хочете донести до людей?
– Головної тематики, яка б відносилась до всіх пісень разом, немає. У кожної вона своя. Різні історії на різні теми.

– А кому саме присвячуєте свої пісні?
– Знову ж таки, вони всі різні. Наприклад, пісню "Там за горами" я присвятив своїй бабусі, що сама виховувала чотири дитини, тому що дідусь загинув, коли моїй мамі було всього 3 роки.

– Яку музику слухаєте самі?
– Залежить від настрою та періоду. Нещодавно тягнуло до різнобарвної етнічної музики. Слухав справжніх шаманів. Зараз подобається «Blackmore`s Night». У минулому багато чим захоплювався: від українського та російського року – до важкої західної музики. Взагалі, завжди із задоволенням слухаю такі гурти як «The Beatles», «The Doors», «Rolling Stones».

– Скільки грошей потрібно вам для повного щастя? Чи вважаєте себе щасливою людиною? І які компоненти можете віднести у склад щастя?
Цікаве питання. На мій погляд, гроші потрібні для реалізації задумів, для утримання сім'ї, для допомоги іншим. Але гроші не є основою існування. Якщо не сидіти на місці, рухатись вперед, то вони будуть з'являтися. Конкретну суму назвати не можу. Її не існує.
Вважаю себе щасливою людиною, але це не відчуття, що я усього досягнув. Навпаки, планів мільйон, серед яких - майже нездійсненні, але я вірю. Мабуть, це і є основою щастя – завжди прагнути до чогось. На мою думку, компонент у щасті один, фактично синонім, – сенс життя. Якщо він є, то є щастя. Мій близький родич сказав, що сенс життя – це постійне очікування чогось чудового. Якщо таке відчуття існує, то тоді життя має сенс.

– За яку б суму грошей кинули створювати музику?
– Зрозумійте, як можна піти проти себе? Якщо пісня пишеться сама, то як можна собі заборонити? І справа тут не в грошах. У творчому процесі вони необхідні для того, щоб якісно записати альбом, випустити платівку, донести до слухачів. І аж ніяк не навпаки.

– Дякую! А читаєте ви якісь книги?
– Зараз, враховуючи великі об'єми роботи, читати вдається мало, але трохи вдається. Все більше цікавлюсь всесвітньою історією та психологією. А нещодавно прочитав великий об'єм інформації, пов'язаної з проблемою алкоголізму. Зіткнувся з реальним випадком, коли людину потрібно витягнути з ями, але ніяк не вдається.
Незабаром хочу провести експеримент. Завантажив велику кількість аудіо–книжок. Спробую послухати у процесі роботи та за кермом.

– Що для вас "істина"?
– З одного боку я згоден з Аристотелем, який вважав – «Казати про суще, що його немає, або про не суще, що воно є, – значить говорити хибно; а казати, що суще є і не сущого немає, – значить говорити істинно». Але, все ж таки, істина для кожного своя. Одні і ті ж речі дві різних людини можуть сприймати по–різному. І кожний по–своєму буде правий. Взагалі, так як ти сприймаєш цей світ, такий він і є. У цьому цікавість життя. Ми дивимося на людей, які ходять навколо нас і думаємо, що то суб'єкти, а насправді то ходять цілі світи.

– Творчі люди проводять дуже багато часу на самоті. Чи подобається вам бути самотнім?
– На самоті бути подобається, але якщо занадто довго, то починає набридати.

– Гаразд. А тепер трішки політики та історії. Скажіть, будь ласка, а за кого ви голосували на президентських виборах 2010-го року? І чи визнаєте Степана Бандеру Героєм України?
– Скажу так, я не голосував ні за кого з нинішньої влади.
Я не можу не визнати Степана Бандеру Героєм України, так само як і визнати його, тому що не був свідком тих подій, але в курсі різних історичних поглядів. У будь якому випадку, мені здається помилкою те, що це питання піднялося зараз. Якщо велика частина суспільства притримується іншої думки й не збирається її змінювати, значить не настав ще час. Знову таки, краще було б поступово підготовлювати людей – підручники історії, нові фільми, соціальна реклама. Але це тільки моя суб'єктивна точка зору.

– А що для вас Україна?
– Україна – це країна, у якій я народився та живу. Як це не прикро, але моя країна зараз схожа на лєго, у якої візуально усі детальки підходять, але вони взяті з різних конструкторів, і якщо трохи поворушити, то все розпадається. Спостерігаючи за тим, що зараз відбувається, дуже переживаю. Ми втрачаємо такі важливі роки! Рік за десять! Навіть навпаки: йдемо назад на мінус десять…

– А от, цікаво, що саме ви вважаєте найкращим для себе подарунком?
– Найкращий подарунок – це любов!

– А тепер на рахунок особистого життя. Перш за все, чи є у вас діти?
– Так. Є син, п’ять років. Звати Арсенієм.

– Скажіть, будь ласка, а як дружина ставиться до вашої творчості?
– Дружині подобаються пісні, але вона не в захваті від того, що я багато часу витрачаю на репетиції, хоча полюбляє відвідувати концерти.

– Чим ще цікавитесь, окрім музики?
– Цікавлюся дизайном, а найбільше – веб–дизайном.

– І останнє моє питання: чого ви хочете досягти у творчості і, взагалі, у своєму житті?
– Мені здається, ліпше не ставити якихось планок. Найкраще досягнення у творчості – це її нескінченність. Прагну, щоб музика була зроблена професійно та цікаво. У житті, як і у творчості, є можливість нескінченності. Треба намагатися бути корисним для інших, а досягнення з'являться самі по собі. Також мрію побачити в Україні нормальне суспільство та керівництво держави, яке буде працювати задля неї. Мабуть, це зовсім фантастичні мрії…

Київ, 2010
Розмовляв Нестор Ліпич