Інтерв'ю лідера гурту "Кам’яний гість" Юрія Вереса журналу "Кордон".
Війна, що ніяк не закінчується, і мир, такий бажаний. Це реальність, у якій зараз живе країна. Війна і мир, життя і смерть – вічні теми, що надихають музикантів, художників, поетів. Своєю творчістю і всім, чим можуть, небайдужі люди мистецтва в нашій країні підтримують українських військових: і на передовій, і в шпиталях, і в тилу. Пісні про війну завжди були натхненням для бійців, тож і зараз вітчизняні музиканти створюють зворушливі й актуальні твори, виступають з концертами для наших захисників і піднімають бойовий дух українського війська.
На пострадянському просторі рок-музика символізувала, перш за все, свободу, рух уперед, силу енергії і нездоланної правди, правди життя і почуттів, втрат і перемог. Тож не дивно, що українські рок-музиканти стали рупором змін у своїй державі. Вони активно підтримують рух відродження, проєвропейські тенденції і надихають своїх прихильників на боротьбу за майбутнє. Про те, звідки приходить натхнення під час війни та підтримку рок-музикою читайте в інтерв’ю з автором пісень і вокалістом гурту «Кам’яний гість» Юрієм Вересом.
– Юрію, почнемо зі знайомства. Розкажіть, будь ласка, як створювався гурт «Кам’яний гість», адже цього року колективу виповнилося сімнадцять років?
– Так, це був далекий 1998 рік. Перший склад групи зібрався з кола друзів, більшість з яких були музикантами-початківцями. З’явилося бажання грати, виступати, почали писатися пісні. Репетиції проводили то в гаражі, то у квартирі, то в якомусь палаці культури, на допотопній апаратурі. Ми хапалися за будь-яку можливість виступити, навіть їздили на фестивалі власним коштом. Згодом почали з’являтися якісні інструменти, репетиційні бази із сучасним обладнанням, зросла виконавська майстерність. Як наслідок, за ці роки вийшли чотири альбоми «Кам’яного гостя». За час існування гурту в колективі грали більше п’ятнадцяти музикантів. Нинішній склад тримається близько семи років. Лише флейтист у нас змінився. А попередній, до речі, зараз мешкає у Маріуполі.
– А звідки назва – «Кам’яний гість»?
– Назва виникла не одразу. За відчуттями процес пошуку схожий на вибір імені для новонародженої дитини. У нашому випадку це результат спільної творчості. Одного разу ми зібралися на кухні, добирали різні словосполучення, звучали і кумедні, і серйозні, і хтось запропонував – Кам’яний гість. Я відчув: це саме те, що потрібно. Мені сподобалася теплота звучання, загадковість, ніби натяк на каміння як асоціацію зі словом rock – «скеля» у перекладі з англійської (зокрема, назва відомого британського гурту «Rolling Stones» означає «каміння, що котиться»). Проте вважаю, що назва не є основним критерієм успішності, як то кажуть, не ім’я робить людину, а людина ім’я.
– Почавши виступати зі своїми піснями, ви орієнтувалися на певну публіку, скажімо, прихильників українського чи європейського року?
– Коли ти пишеш – це такий процес, який навряд чи може бути для когось, крім тебе. Адже це твій внутрішній стан саме у цей момент. Звичайно, у ранніх творах відчувається юнацький запал, щось трохи наївне, але щире і чисте, а разом з тим – пошук і експеримент. Спочатку я писав російською, переважно про сумні реалії буття, але траплялися й вигадані кумедні історії. З 2010 року почали писатися пісні українською. Моя родина – україномовна, я виріс у цьому середовищі, спілкувався рідною мовою, але писав російською. Потім щось у мені перемкнулося, якийсь внутрішній тумблер, і я повністю перейшов на українську.
– Зокрема, композиція «Заходився у війні» також українською. Як виникла її ідея?
– Написання пісні зазвичай відбувається спонтанно, несвідомо. Береш гітару, починаєш грати, приходить натхнення, народжується текст. «Заходився у війні» створена саме так, восени 2013 року, до початку всіх трагічних подій. В уяві були яскраві чіткі картини. Я відчував себе у самому пеклі війни, як це страшно і нестерпно боляче бачити загиблих друзів, до мурашок на шкірі й сліз в очах. Коли показав пісню музикантам гурту, то кожен провів свої паралелі, зокрема з Другою світовою, яка торкнулася всіх, адже наші дідусі й бабусі багато розповідали про неї. У будь-якому випадку для мене тоді лишалося загадкою, чому у мирний і спокійний час виникла композиція з такою трагічною тематикою. Втім, коли на Майдані побили студентів, я подумав, що вона відноситься до цих подій, наче щось розповідає нам про майбутнє. Коли почалося захоплення Криму, гадав, що пісня про це. А сьогодні, коли війна на сході України триває більше року, складається враження, що композиція саме про цей період. Сприйняття постійно змінюється. Мене часто запитують, коли нарешті з’явиться пісня про мир. Раніше я тільки розводив руками, а тепер радий, що така композиція вже є, і можна буде почути її в нашому наступному альбомі.
– А чи існують у репертуарі «Кам’яного гостя» інші твори на тему війни?
– «Там, за горами», з однойменного альбому. В основу цієї пісні закладена реальна історія: дідусь загинув, коли моїй мамі було усього три роки. Бабуся була вимушена виховувати чотирьох дітей самостійно. Ця композиція створена у 2010 році, але зараз вона сприймається багатьма як така, що присвячена нинішнім подіям, тобто про війну, яка точиться зараз, через яку тисячі дітей лишаються сиротами, матері чекають синів, а жінки втрачають чоловіків. Будь-яка пісня має цікаву особливість: кожен сприймає її по-своєму, вона живе власним життям, і не потрібно пояснювати, про що йдеться. На «Там, за горами» збираємося знімати кліп, у якому спробуємо відобразити своє бачення нинішньої ситуації, те, до чого прагнемо, а хочемо ми – миру.
– Тобто пісня, яку навіяли спогади про Вітчизняну війну, буде ілюстрована картинами нинішньої війни.
– Історія повторюється, багато паралелей можна провести. До того ж, емоції, почуття і думки людей, які втрачають близьких, – однакові. Той, хто пережив війну, добре знає, що мир – найголовніше.
– «Кам’яний гість» підтверджує свою громадянську позицію не лише у творчості, але й доброчинною діяльністю?
– Нещодавно гурт виступав у Головному військовому клінічному госпіталі. Для нас велика честь грати для поранених воїнів, які зараз обмежені у багатьох речах. Відбувся теплий зворушливий концерт. Це той випадок, коли публіка зливається з музикантами у думках та емоціях. Було приємно побачити й відчути високі людські якості, патріотизм і чітку громадянську позицію. Бійці знають, за що воюють, і це вкрай важливо. Так, їм нелегко, багато з них страждають через важкі поранення, але вони не показують цього й тримаються гідно. Вражає, що більшість із солдатів прагне повернутися на передову. З деякими воїнами ми познайомилися ще до концерту, через волонтерів – родину Ткачових. Це Інна і Володимир та їхні діти. Вони допомагають військовим психологічно реабілітуватися після війни, долати посттравматичний стрес, всіляко підтримують їх. Спочатку ми приходили у шпиталь просто поспілкуватися з пораненими, дарували платівки, а вже згодом зіграли концерт. Поза тим, альбом «70/80», який щойно вийшов, був презентований у ході доброчинного заходу. Кошти, зібрані від вхідних квитків та продажу альбомів ми передали на потреби шпиталю. І потім, оскільки альбом нами задуманий як некомерційний, було вирішено зробити його повністю доброчинним. Досі ми випускаємо платівки на замовлення, а гроші від продажу передаємо волонтерам. Вважаю, що в нашій країні діє унікальна волонтерська мережа, яка працює надзвичайно ефективно, масово, відкрито, чесно і з любов’ю. Я пишаюся тим, що живу в Україні та можу спілкуватися з такими людьми. Якби не вони, невідомо, як би все склалося.
– Формат альбому «70/80» досить оригінальний, це переклад відомих англомовних пісень знаних рок-виконавців? Як виникла ця ідея?
– Це продовження нашого проекту «Класика року в українському стилі». Спочатку була платівка «60/70», яка повністю розійшлася. Зараз її можна знайти лише в колекціях меломанів. А почалося все у 2011 році з пісні «People are strange» американського гурту «The Doors», відомого у 60-х роках. Стало цікаво, про що ж співається в такій чудовій композиції. Ми досить швидко її переклали й почали виконувати на своїх концертах, а слухачам це сподобалося. Далі пішли переклади пісень легендарних «The Beatles», змістом яких були приємно вражені. Зокрема, Джордж Гаріссон писав цілком філософські тексти. Його пісня «While My Guitar Gently Weeps», що в нашій версії звучить як «Під плач гітари моєї», відкрила багато дверей і стала, так би мовити, зерном, з якого виросли альбоми «60/70» та «70/80». Це натхненна творча робота, але й тут є свої нюанси. Західна культура відрізняється від української. Те, що для них зрозуміло, для нас звучить нетипово, тобто занадто просто або складно для сприйняття. А в перекладі важливо, щоб текст був зрозумілим та природним. Випустивши альбом «60/70», відчули велике зацікавлення слухачів, отримали безліч листів, тому вирішили продовжити роботу над проектом. За допомогою краудфандингової онлайн-платформи «Спільнокошт», яка надає можливість представити свою ідею та зібрати кошти на її реалізацію, ми випустили новий диск «70/80». Зауважу, що наш проект підтримали доброчинці з різних куточків України, в тому числі й зі сходу. Велика подяка усім.
До речі, у записі цього альбому взяв участь відомий журналіст та ведучий Андрій Куликов. Якось, почувши композицію гурту «The Beatles» у нашому виконанні, він запросив музикантів «Кам’яного гостя» у прямий ефір своєї програми «Пора року» на радіо «ЕРА», а згодом поділився власним перекладом пісні «Coz I Luv U» британського гурту «Slade», яка потрапила до нашого нового альбому. Крім того, Андрій сам взяв участь у записі.
– Саме завдяки об’єднанню хороших людей вдається реалізовувати цікаві й корисні ідеї.
– Спільними зусиллями ми можемо зробити, якщо не все, то чимало. Останнім часом виникло відчуття, що українська громада – єдина. Та боляче, що дається це ціною людських життів. Між іншим, коли вже з’явилася Небесна сотня, я пригадав часи Помаранчевої революції 2004 року. Тоді цим хлопцям було лише десять-дванадцять років... А зараз моєму синові десять років і він любить свою Батьківщину. Сподіваюся, що у майбутньому обійдеться без революцій та війн… Сьогодні у нас суттєво більше можливостей для змін, аніж раніше. Ми маємо скористатися цим шансом.
– Зараз багато творчих людей намагаються вплинути на українське, і навіть російське суспільство, висловлюючи свою патріотичну громадянську позицію. У вас
були такі спроби?
– Так, зокрема, у нас є друзі в Москві, гурт «Крематорій». Під час Майдану вони запитували: «Що відбувається у Києві?». Я написав їм листа, у якому показав погляд на події зсередини, долучив фото й відео. Цей лист був опублікований на офіційному сайті групи «Крематорій» та у спільнотах соцмереж. Публікація викликала багато різких коментарів від російських інтернет-користувачів, але серед них були й такі, що засумнівалися: невже наші ЗМІ нас обманюють? Надія завжди є. Потрібно ділитися достовірною інформацією і в інтерв’ю, і в соціальних мережах, і у творчості…
Спілкувалася Леся МЕДВЕДЕНКО
